Вся гордість учителя в учнях, в зростанні посіяних ним зерен.

 Д.Менделєєв.

    Давно прийнято вважати, що вчитель - сіяч, він  покликаний «сіяти розумне, добре, вічне». Але що ж виростає з цих посівів?Відповідь  на це питання кожен учитель отримує з плином часу,бачить врожаї на своєму полі -  в своїх учнях.
       Мудрість, добро, світло,знання, досвід - ось, що сіє вчитель у дитячі серця ,ними живиться душа, від них проростає Людина. Але неймовірно важко виплекати її,як важко побудувати будинок з піску. Нахабність і ворожість сучасного світу стають на заваді доброму сіячеві.                                                                                                                

       І ось я теж отримала своє поле. З чого ж розпочати?Пригадую своїх вчителів, мудрих, терплячих,ніжних,веселих і надзвичайно добрих. У них поля вже квітують і колосяться, їхні сади пишаються чарівними барвами ! Чи зможу я ?Чи є ця нива моєю насправді?Такі думки тривожили мене,коли я знову переступила поріг школи не як учень,а вже як учитель. Перші зернини я посіяла 4 роки тому і радість від перших сходів була неймовірною. Відчуття, що ти є дороговказом, що ти можеш словом, як інструментом, вирізьбити майбутнє народу, держави, світу, дарує радість. Радість від того, що твої учні, засіяні добром, турботою,милосердям, і,звичайно ж, знаннями, полетять у світ весняними ластівками,щоб зробити його кращим для кожного,підносить. Радість від того,що ти можеш передавати найлегшу ношу -знання,переливати любов у ці ніжні паростки,що вперто пробиваються крізь життєвий грунт окрилює. Радість від насолоди навчати інших прекрасних наук – української мови та  літератури ощасливлює.

     Література для мене - цілий  всесвіт,незбагненний феномен людської могутності ,скарбниця життєвого досвіду багатьох поколінь, краса і велич невмирущого слова. Література – це мистецтво лікувати душу й ліпити людину засобами,що є невидимими людському оку - словами.

     Я прошу Всевишнього давати мені терпіння і мудрість, щоб я змогла навчити моїх учнів бачити прекрасне в цьому світі, розуміти, що справжнє, а що  фальшиве , осягнути мову доброти і відчути силу та міць крил,які дають знання.

      Кажуть, вчитель - це не просто талант,обдарованість, любов до дітей, це - доля. Можливо , я ще не усвідомила цього ,але я точно знаю, що повинна сіяти на своїй ниві. Моє завдання, як педагога, зробити з дітей не просто хороших людей, але і виявити їх таланти, допомогти усвідомити себе особистостями , дати їм квиток у майбутнє. Вдосконалюватися - ось що необхідно не тільки моїм учням, але і мені як педагогові. Світ, в який поринаю я і мої учні багатогранний, він немов інший вимір. І виходячи з нього, я сподіваюся на те, що кожній дитині я подарувала частинку цього космосу. . Дивлячись в чисті і світлі дитячі  очі, я думаю: «Що ще можу зробити для наповнення їх душі? Як це зробити? ».Я споглядаю із вдячнісю на ясні зорі-  моїх вчителів, і з надією на зелені пагінці - моїх учнів. Якщо я зможу зростити повний колос – буду щасливою людиною .

                                                                                         Марія Заболотнюк