Першим великим твором І. Багряного був роман «Звіролови» (1944; 1946 р. перевидано вже під назвою «Тигролови»). Цей твір він написав за 14 днів, пе­ребуваючи в Західній Україні. Спершу його було надруковано у львівському журналі «Вечірня година» в 1944 р. Місцеві вчителі рекомендували своїм вихо­ванцям прочитати цей роман. Невдовзі його було перекладено німецькою мовою й видано в м. Кельні трьома накладами, а також перекладено англійською, французькою, голландською та іншими мовами. Загальний тираж роману ста­новив три мільйони.

Сучасники письменника згадують, що книжка мала великий попит у за­кордонних читачів, особливо в Західній Німеччині — її купували молоді до свят або до першого причастя. Жваво відгукнулася на нього й німецька критика, яку «захоплюючий пригодницький роман» приваблював і цікавим сюжетом, і майс­терними, уражаючими описами, і сильними характерами.

В основі «Тигроловів» — пережиті події під час заслання автора на Далекий Схід, де він пізнав і суворі закони тайги, і життя українців-переселенців, і смертельну небезпеку. Прототипом Григорія Многогрішного був сам автор. Тому роман написано на одному подиху.

Іван Багряний: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — живі І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

«Тигролови» написано в пригодницькому жанрі. Загалом у традиції укра­їнської літератури цей жанр не був особливо популярний, а тому й недостатньо розроблений. У той час Багряний виступав своєрідним новатором.

Інша річ, що митець ніяк не міг впливати на цей процес, як і брати в ньому фактичну участь — його твори було заборонено в УPCP, що тривало до 1990-х років.

Однак візьмемо до уваги, що роман І. Багряного за ідейно-стильовою струк­турою вирізняється з-поміж подібних творів. Він не лише пригодницький, а й містить усі ознаки індивідуального стилю письменника, на якому позначилося його неоромантичне світовідчуття. За стильовими ознаками це неоромантичний пригодницький роман. У ньому:

• інтригуючий, динамічний сюжет;
• напружена фабула: читач постійно перебуває в емоційному напруженні;
• головний герой — романтична, сильна, мужня особистість, яка перемагає;
• проблема свободи людини, її боротьба за своє визволення;
• наскрізна гуманістична ідея перемоги добра над злом;
• промовиста символіка; зворушливий любовний мотив у сюжеті.

Звернімо увагу на інтригуючу зав’язку в романі: бачимо стрімкий потяг-експрес, який мчить на Далекий Схід. Це вражаючий символічний образ, який уособлює напружене, складне життя української людини у XX ст. У ньому терза­ються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на безправ­них зеків. З-поміж них засуджений на 25-літнє ув’язнення Григорій Многогріш­ний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної реальності, потрапляє на живописний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче в мрію-казку.

У творі ця назва має не так реаль­ний, як символічний зміст. Тут живуть українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулено радянською владою. Тут вони створили свій, особ­ливий український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією, ду­ховністю, потягом до краси. Атмосфера в родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, — тепла, довірли­ва, домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю. Звернімо увагу: отямившись уранці, Григорій уражений інтер’єром хати Сірків, який так подібний до його рідногодому в Україні. Це також символічна деталь.

Сувора мати-природа цього Уссурійського краю готова прийняти, обігріти, на­годувати всіх добрих людей. Саме такою змальовує її автор (він же був і худож­ником!) — яскравими, укрупненими мазками. Для української літератури це екзотичні (незвичайні, дивовижні) пейзажі, створені на основі вражень митця.

Проте сюжет твору далекий од мрійливої сенти­ментальності, навпаки — він напружений, динамічний, у ньому постійно відчувається мотив небезпеки. Більше того: сюжет символічний. Сірки займаються незви­чайним і небезпечним заняттям: виловлюють у тайзі тигрів — гордих, сильних і грізних звірів. На цьому автор акцентує по-особливому, адже проблема свободи у творі — основна. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять, бо вони надто цінують будь-яку свободу. Недарма у двобої з тиграми вони є рівно­сильні, так само горді й незалежні.

Інша паралельна лінія сюжету — полювання майора НКВС Медвина за мо­лодим «тигром», нескореним Григорієм Многогрішним. Він підступно вистежує його в тайзі, щоб у слушний момент убити. Проте в цьому двобої однозначно перемагає Григорій — цим мовби кидає «виклик цілій системі». Українці Зеленого Клину загалом протистоять силам зла, яке тут уособлено в образі Медвина, про­тистоять і перемагають. Інакше бути не може — письменник щиро вірить у пе­ремогу добра. Усі стильові засоби в романі підпорядковані утвердженню цієї ідеї, усі герої створені також за певним задумом. Вони «живуть» у творі не зовсім са­мостійно, як би це було у творі реалістичному, а за «вказівкою» автора, хоча логіку розвитку кожного характеру не порушено, дія розвивається природно. І в цьому полягає майстерність письменника.

Образ Григорія Многогрішного, цього достойного правнука гетьмана Демо­на Многогрішного, наповнено в романі досить багатогранним, глибоким змістом. Він виписаний живими, хоча й дещо ідеалізованими, як для всякого романтич­ного твору, фарбами. Водночас поєднав у собі суцвіття кращих рис українського національного характеру. З його образом пов’язано втілення основної ідеї твору. Тому він зміг зробити, здавалося, неможливе, — вистрибнув на ходу зі спецеше-лона в ніч, невідомість, ураз змінивши неволю на свободу, смерть на життя. Адже він урятувався, бо його підібрали люди з тайги, його земляки-українці. Отже, він не скорився системі, не став покірним рабом — і цим уже подав приклад усім іншим в’язням, подав їм надію на визволення.